Спокою, спокою,
сном би нам, сном би нам
скинути з плеч тягар.
квіти бузкові
заплетені в комір
замість щоденних метань.
Скільки не тягнуться -
місця не стане їм,
скільки не прагнуть -
не ймуть.
Скільки б не вклали -
назад не вернеться.
Все, що ти робиш -
не цінно, не суть.
Прорветься колись
чи незнане ніколи
у море впаде
чи зникне у горах?
Повертай, повертай руків'я -
я сама не наважусь.
Ти ж, Доле, невідомий мені збіг обставин,
випадкове моє сузір'я,
петлі Всесвіту -
можеш усе...
Або вкрий мені шкіру тюлем легким:
хіба ж я одна, хіба лиш мої
сліди на землі
не лишаються,
мовби я тут не йшла,
мовби там - лиш пісок.
! Може я - сама земля, і сіль, і вода:
стікаю між пальцями...
Коли падатиме моє серце -
затисни його, будь ласка,
я хочу побачити кров.
***
Не хтось, не ти, а я
хворію тривогою й сумом,
що довго мене обіймали
крізь радісний поцілунок.
В надуманих вирах моєї провини,
в приречених зойках чужої любові —
невже лиш такою умію я бути
і тільки крізь сумнів щаслива з тобою?

***
Променю мій тихий, жар долонь і губ,
запах свіжого ранку, доторк теплого сну —
я поправляю ковдру, ставлю чай на стіл,
цілую твої повіки, лишаю свій подих тобі.
Я - геній раціоналізації.
Моя сильна сторона: здатність помічати свої реакції, розкладати ситуації й використовувати собі на благо власну критику.

Але що я роблю в переписці, шукаючи серед буднів, розкладу, вражень людину, яка це все писала? І краще б я менше лишала у відповідь, не забивала ці рядки своїми.

Гордо пропущу подію, на яку виривалась. Чи не пропущу. Чи пропущу. Якщо я матиму вечір наодинці з собою, без раптових домашніх і робочих катастроф, то залізу в себе по вуха, посірячу від душі.

А навулиці похолоднішало, холодніше і в приміщенні.
Зустрітися мало. Тому що зв'язки не виникають просто так. Чи виникають?
Чи потрібно розплутувати те, що вже заплетено всередині тебе, чи можна просто розпочати нове плетіння? І з якого місця почнеш — з цієї ж нитки чи витягнеш плетіння з нової себе?
Коли я зараз уявляю початок нового, то можу описувати майбутнє тільки з минулого досвіду. Його не вийняти, і не хочеться, якщо чесно. Бо це гарно.
Але ок. Зараз нічого виплітати. Я сиджу з плутаниною на руках і всередині, і решта мого життя, здається, тільки фон. Фон, котрий був зі мною довго, так довго, що я вже не можу на нього дивитися.

Profile

mirazhi

September 2017

S M T W T F S
     12
3456789
10111213141516
171819202122 23
24252627282930

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 24th, 2017 12:12 pm
Powered by Dreamwidth Studios