Іншою, іншою брижі у річці
бачать мене
Змінено листя і серцевину,
дерево далі живе
Тоненький міст через річку-невдашку
птахою б'ється в горах.
Сни виціловує сонце
з-під моїх повік.

плани

Mar. 17th, 2017 01:47 pm
благально, налякано
не дивися,
прошу тебе.
але ні, дивися
не переставай
бо я зникну
як не будеш
бачити.

В травні трав море
синє небо в горах
перекочує хвилі
тінями по щоках
В травні спів тихий
за вухом локоном
стелиться, крутиться
гостем непрошеним.
В травні досі є
прогулянки пішака
травинки в шкарпетках
долоні в кишенях.
Якщо я прагну спокою, варто переглянути своє ставлення, свої стосунки, свої дні й ночі, що пролітають під знаком "кінець усього".

Коли страшно, коли нудно, коли самотньо - кажуть, що це просто "життя". І коли на питання: що ти хочеш?, відповідаєш: "нічого", це теж звично. Адже поза тим у тебе все добре.
Мене лякає фраза "у мене все добре". Я кажу її, коли не можу пояснити, що ж не так з моїм світом.

Варто спокійно подумати ще раз. І ще раз. І знову, поки розгладяться зморшки часу, поки впишешся між "так треба" і "раптом захотілося", поки я не зможу чогось хотіти. Головне - не злякати себе тим, що робиш щось велетенське і серйозне:).
Будь правдою моєю
в сплетінні днів, сплетінні рук.
Коли щемлять прочитані слова,
це все тому,

що відчуваємо одне.
І з кожним видихом звільняють
кістки і м'язи, шкіру й кров,
і ти
ясний вогонь
у мене на долонях.
Ласкавий вечоре, будь ласка, не відпускай
м'яке хутро своїх хортів,
скуйовджене довгими зимами,
просолене,
з намерзлим сірим снігом
і чорними пасмами кожної пропащої ночі... -
прошу, не відпускай,
бо
вони зіб'ють мене з ніг,
а я ж маю міцно триматися,
міцно тримати тих,
хто мені дорогий.
 Усі аж три людини, з якими могла б сьогодні зустрітися, відпали. 
Мій нервовий клубок, сплетений спершу із  захопленості, потім зі співпереживання, співтривоги і власних тарганів, тимчасово розв'язався (рішення дружити не значить, що мені не болять станції метро, запахи приміщення й рядки співзвучних віршів).
Пауза, завмирання. Борги роботі висять по боках, немов торби, і наче не заважають.
Дім трохи заспокоївся. Він стабільно неохайний, часом нервовий, але звичний.
Гроші закінчуються несподівано швидко, як завжди, не розрахувала.
Трохи планів, непевності в майбутньому, зайвих рухів собі на шкоду, невисловленості до близьких і мильних бульок з "як може бути" про те ж таки майбутнє.
І от я думаю: пауза. тиша.
Я починаю тривожитися - тиша котиться стінами моєї кімнати: сама собі тривога й сама собі клубок.
...дружба, зав'язана одним горем, коли за короткий час кожна з нас втратила близьку людину. ми знаємо. ми розуміємо.
Дружба, зав'язана на спільній творчості, коли щойно створений світ доповнюється дивними, чудернацькими штуками, які ми проговорюємо разом. І за хвилину у сусідньому будинку, сам того не знаючи, хтось проживає життя: наш персонаж.
Дружба, створена планами й суворими трудовими буднями:) яка виростає з одної мети.
Всі вони потребують уваги - як деревце, що чахне в мене під підвіконням.
Я вкладаюся. Але мушу змиритися, що мене буде стільки, скільки мене є. Більшою я не стану: я ж не бульбашка. Залишайтесь зі мною, скільки зможете. Скільки буде на це вас і мене.
Може, варто відпочити. Тільки я не знаю, як. Коли я сиджу на місці, без думок і відчуттів, це нестерпно.
Не встигаю дихати - так біжу. А якщо зупинитися - я не можу дихати в тому, що мене оточує!
Тому в ці безглузді дні я все ж щось роблю, дрібне, непомітне, марудне.

Пишу повідомлення, як шифрограми. Раптом їх відкриють, побачать на екрані там, в адресата.
Можна з серйозністю говорити про справді важливі мені речі, про роздвоєність внутрішню й зовнішню, в собі і в публічному образі.
Глибше лежить справді варте написання - тисячу разів повторене, як змінився мій світ, як змінилося пристрастне почуття на щось спокійне, невідоме і прекрасне. Я хочу його зберегти.

Маленька я виростає у відповідальну істоту. Істота мучається, але гризе старий світ, щоб визирнути хоч трішки у новий.
Про побудову стосунків: дружба, любов... співпраця теж наче підходить? Можна перейматися тим, яке враження ти справляєш, а можна насолоджуватися спілкуванням з саме цією людиною.
Тоді близькі люди нічим не гірші за небо: такі ж яскраві.
зняти з твоїх плечей смуток
провести долонею вздовж щоки
немає поезії в цьому вірші
але є трохи ніжності тобі
Я вирішила, що не буду святкувати день народження. Тобто, мінімум. Люди в соцмережі вважають інакше.
Увага приємна, але стрибати до стелі я не буду. Дикого дитячого вау і віри в диво тут нічого шукати. Щось чарівне зникло цього дня.
Важливіше інше: я не хочу копатися й давати визначення своїм стосункам. Підганяти їх теж не хочу. Хочу відпустити і подивитися на свої відчуття.
Можливо, коли я висплюся, не буде цього отупіння.
Можливо, справа в тому, що я раніше не сприймала себе як діяча, якого бачать.
Можливо, я була за екраном і купу ролей, образів, підбирання й відкидання їх пропустила.
Що з того, скільки мені років. Лише у взаємодії з людьми і світом я можу чогось навчитися. Поруч з ними я проживаю їхні образи як свої.
Візуальні враження, на які я раніше не зважала, зараз для мене стають доторком. Якщо я дивитимусь на тебе, я проживатиму своє ставлення до тебе (замість аналізувати його).
І, коли мій день народження настане, моє найбільше бажання і подарунок мені - опинитися поруч з тими, хто дорогий, приділити окремо кожному частину простору/часу.
(ааа, пафос!)
п.с. відніміть пафос.
Мої приятельки стали ближчі, ми наловчилися обіймати один одну так, щоб не натикатися на плечі/лікті/підборіддя, питаємося, як справи. Все-таки відповідь "все добре" - це лише частина правди. Я формально дотримуюсь неформальних правил клубу тільки на зустрічах, а поза - я з місяць як забила на літературне життя.
Розплющую очі зсередини, не підніманням повік - треба глянути й побачити світ. Тоді вмикаю думку, що може статися зараз - може розвиватися моє нове життя. Серце підлітає і падає, чи то не серце;) тяжіння й невагомість сплетені на кінчиках пальців і в животі, повітря проходить холодним потоком у горло.
Вдивлялася в обличчя сьогодні. Схоже на гру: виключаєш молоді кубики, старі кубики, байдужі кубики, стрьомні кубики... порожній екран.
Напис: продовжуйте грати. Ок, гугл. Де я? хто я? чому так?
п.с.: іноді мене так захоплює перевертання полиць, що я перекопую їх усі до кінця. місто ж велике, а копання захоплює. побачим.
Єеее! ідея для коміксу є. Раз я зараз не можу читати й писати довгу художку (блоки-блоки, страхи-страхи випасти з життя), то можу тулити свою уяву в різні ідеї.
Сьогодні замість напруженої роботи я тиняюся в соцмережах. Якби була одна в кімнаті, ще би потанцювала. Може, навіть трагічно потанцювала :)))
От научусь врівноважувати в собі усі ці раптовості, настрої й емоції — і буду людина-медитація.

п.с.: печенька — бо у поста має бути гарна назва
прокидаюся і не спішу. Думаю, де могла б бути. Які світи могла б вигадувати. Але це не має значення, бо я не шкодую, що повністю тут і зараз.
Можна перевірити повідомлення. Тішитися прибраними місцями в кімнаті :). Скривитися, бо є речі, які потрібно все-таки вирішувати.
Холодно, складно вигнати себе кудись у такий день... у якомусь магазині, напевно, тепліше, ніж вдома. Пізно прокинулась, і таки нікуди не йду.
Я не маю поняття, що робитиму завтра чи решту тижня, знаю лише, що постараюся на роботі й що буду чекати зустрічей.
Ковток свіжого повітря - більше нових людей, ЯКІСНО краще з людьми. Не всі зустрічі приємні, не всі мають залишитися поруч. І мене тягне обмежувати це коло, але єдиний шанс колись заповнити порожнечу - продовжувати знайомитися, вірити, що будуть знайомства, які зможуть перерости в близькість.
п.с. а ти завжди виглядаєш супер.

вікна

Nov. 9th, 2016 11:46 pm
"Память о солнце в сердце слабеет.
Что это? Тьма?
Может быть!.. За ночь прийти успеет
Зима." А. Ахматова
Іноді у тебе все добре. І тебе тошнить від думки про своє життя. А коли ти береш паузу, щоб від нього перепочити, тобі здається, що все стало на місце, і так до наступного разу, який і тут тебе знаходить. Оточуючі не бачать з твоїм життям проблеми, бо ти сам не можещ пояснити, що не так. Все добре.
Освітлені вікна, які я спостерігала - з вікна маршрутки, з тротуару, з дому, коли рахуєш кількість освітлених, і загадуєш бажання - я уявляла за ними життя й різні історії. Воно здавалося цікавішим. Впорядкованим, іншим. То була вигадка, бо у людей за цими вікнами теж є проблеми.
В моїй історії було тісно. Коли я роздивлялася вікна, вони здавалися дуже далекими від мене.
І справді все було добре. Якщо не виходити за межі.
Повторюй собі два роки, що у тебе все гаразд, - і ти перестанеш відчувати неспокій. Ти перестанеш відчувати.
Коли я вдома відгортаю завіси, я знаю, що і по той, і по цей бік скла - однакова реальність. І сподіваюся, що зможу розширяти її настільки, наскільки мені буде затишно, а ще додавати в неї інших, настільки, наскільки їм буде затишно. І тоді, може, все буде цікавішим, впорядкованим, іншим.

Profile

mirazhi

July 2017

S M T W T F S
      1
2345678
910 1112131415
16171819202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 25th, 2017 04:47 am
Powered by Dreamwidth Studios