Я вже казала про діяльність як втечу від реальності. І про те, як усе втрачає сенс, коли концентруєшся на почуттях чи певній проблемі.
Зараз інше. У цю мить я не переживаю великих потрясінь. Не можу припинити думати.
Тут є ціла планета, яку можна вирахувати за рухом інших небесних тіл.
Здається, я боюсь. Страху я не відчуваю фізично, але те, що я не перестаю думати й спостерігати за собою й тим, де я, з ким я, що я, за відсутності сильної емоції, це трохи незвично.
Отже, боюся втратити ставлення до мого оточення і до нових вражень. Здатність бачити. Застрягнути в не-баченні.
Що робити далі?
Дайте мені істерику, а краще дві.
Але їх нема. Чіткість, ясність. Не рахуючи того, що вже трохи хочеться спати. Немає цілеспрямованості, бо я не знаю, куди бігти. Хочеться кудись бігти. І, напевно, це вже невидима тривога (тут я вмикаю самоіронію).
Світ новий-новий, а вже такий обшарпаний, але ж я його щойно побачила, і боюсь втратити.

Profile

mirazhi

September 2017

S M T W T F S
     12
3456789
10111213141516
171819202122 23
24252627282930

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 24th, 2017 12:06 pm
Powered by Dreamwidth Studios