2017-07-11 11:29 am

(no subject)

засмучусь і змалію:
знову в слухавці голос чужий.
я так тішуся і радію,
сподіваючись, що він твій.

ніби гостре стебло суховії
пригинають аж до землі.
трави, трави в степу зеленіють
оживаючи після грози.
2017-06-27 03:09 am

(no subject)

Чи мають бути слова
сказані тобі на вухо?
Чи мають бути слова
спеленані в мовчання?
Квітами, квітами ніжними ніч сходить
по обидві сторони
нашого бездумного, щасливого літа.
2017-05-25 06:37 pm

"зі мною теж таке сталося, нічого страшного"

Усвідомивши, коли і як по тобі потопталися, зі смаком згадували й тішилися, а потім поводилися, наче гарні приятелі, складно так само сприймати людей. Яка вже тут приязнь!
Таке, згадую давніх знайомих. Цікаво, чи розуміють вони, що то було. Нагадай, то ще спитаються, а що такого.
2017-05-17 02:55 pm

торг

Змалечку знаючи, що колись помру, бо ж усі смертні, я торгуюся зі смертю - наперед. Що я за це отримаю? Чи відчую себе настільки живою, що зможу погодитися на її умови? Так, ніби я вирішую, коли і як це станеться.
Тому я так цікавлюся історіями тих, хто добровільно йде на смерть. Залишає записку спантеличеній рідні або ж гине, прикриваючи товаришів у бою.
Мій страх і прагнення хоч щось вирішувати за себе змушують мене шукати цих історій.
Цьому розумінню завдячую спостережливості однієї близької людини (тут могла бути ваша реклама).
2017-05-12 11:15 am

(no subject)

Спокою, спокою,
сном би нам, сном би нам
скинути з плеч тягар.
квіти бузкові
заплетені в комір
замість щоденних метань.
Скільки не тягнуться -
місця не стане їм,
скільки не прагнуть -
не ймуть.
Скільки б не вклали -
назад не вернеться.
Все, що ти робиш -
не цінно, не суть.
2017-05-12 10:47 am

(no subject)

О драми-драми! Особистий ріст і пошук втішення. Звісно, забудеш за ними про відповідальність, і головне - нікому не потрібні твої вибачення й пояснення, бо ж "у всіх так, і ніхто не переносить особисте на справи і зобов'язання". Ну або щось таке.
Почитуючи журнальчик в транспорті, закусуючи смачною булкою, тішишся, скільки вчора встиг. Приходиш - і вже винен півжиття за продану душу. Може, судилося мені бути експертом з миття підлоги? І то зависоке звання.
2017-05-10 10:38 am
Entry tags:

(no subject)

...відітнути муки від тіла,
відірвати промінь від сонця.
залишити наближення й світло,
коли нам того забаглося.
2017-05-10 10:30 am

(no subject)

Все мине, і дні минають, але хто сказав, що я не схочу любити більше, ніж досі, мучитися більше, ніж досі, в тих обставинах і з тими ж людьми, зберігаючи світ мій.
2017-05-04 02:41 pm

(no subject)

Хай людина пропускає крізь себе життя:
кольори, вулиці, стани, стіни.
І від цього більше її не стає,
і лишаються нутрощі білі-білі.
Що ж, де шукати сенсу тоді?
Скільки ще пробіжиш перш, ніж станеш?
Ані барв, ані сутності - тільки тінь,
одинокість із друзями й безпорадність.
2017-05-04 11:01 am

(no subject)

Ох, мене там немає!
Зазираю всередину себе - а там порожнеча.
Ні, мене немає ніде:
в чорних зорях,
в зоряних дірах,
у чеканні й жорстких укривалах і ковдрах,
у солоній їжі, що потрапляє на спраглі губи.
Більше солі засипати світ біло-білим,
більше ковдр - заштовхати всередину рани.
Роз'єдналися світ із миром,
залишили безодню в тумані.
2017-04-21 03:15 pm

(no subject)

Прорветься колись
чи незнане ніколи
у море впаде
чи зникне у горах?
Повертай, повертай руків'я -
я сама не наважусь.
Ти ж, Доле, невідомий мені збіг обставин,
випадкове моє сузір'я,
петлі Всесвіту -
можеш усе...
Або вкрий мені шкіру тюлем легким:
хіба ж я одна, хіба лиш мої
сліди на землі
не лишаються,
мовби я тут не йшла,
мовби там - лиш пісок.
! Може я - сама земля, і сіль, і вода:
стікаю між пальцями...
Коли падатиме моє серце -
затисни його, будь ласка,
я хочу побачити кров.
2017-04-18 05:53 pm

(no subject)

***
Не хтось, не ти, а я
хворію тривогою й сумом,
що довго мене обіймали
крізь радісний поцілунок.
В надуманих вирах моєї провини,
в приречених зойках чужої любові —
невже лиш такою умію я бути
і тільки крізь сумнів щаслива з тобою?

***
Променю мій тихий, жар долонь і губ,
запах свіжого ранку, доторк теплого сну —
я поправляю ковдру, ставлю чай на стіл,
цілую твої повіки, лишаю свій подих тобі.
2017-04-11 04:51 pm

(no subject)

найкращий подарунок - щастя.
2017-04-10 01:46 pm

(no subject)

Іншою, іншою брижі у річці
бачать мене
Змінено листя і серцевину,
дерево далі живе
Тоненький міст через річку-невдашку
птахою б'ється в горах.
Сни виціловує сонце
з-під моїх повік.
2017-03-27 11:17 am
Entry tags:

(no subject)

Ти знаєш, як заповнити мій час,
котрий у сутінках стікає у струмках,
з яких здіймається в'язка німота й страх
манить зайти в печери вкриті пилом.
Там я одна. Життя буяє
у твоїх обіймах.
2017-03-24 10:31 am

(no subject)

Прозора ясність.
Ранок, в якому з вулиць ніби зметено людей. Навіть черга на маршрутку — така ж... сіра, розріджена. Асфальт світло-сірий. Небо в тумані чи диму — прозоре.
Мене ждуть вдома і мене ждуть вдома. Двічі. Мене люблять. Я геть інакше хотіла провести цей день, я була щаслива, але.
Я насміхаюся з себе:
з того, що, як звичайно, не можу відкрити двері в транспорті;
з того, що напозичалася темних речей;
з того, що з траурним лицем шукаю чорні хустки й розповідаю продавцям, що сталося.
2017-03-21 11:05 am

(no subject)

я ношу доторки на своїх плечах
і не хочу знати майбутнє
чагарник за стінами
стигне інеєм
я вітаю усіх присутніх:
ми відкрили чи ще відкриємо
нову еру, нові значення
але поки визбирую
з колючок свою сутність.
2017-03-17 01:47 pm

плани

благально, налякано
не дивися,
прошу тебе.
але ні, дивися
не переставай
бо я зникну
як не будеш
бачити.

В травні трав море
синє небо в горах
перекочує хвилі
тінями по щоках
В травні спів тихий
за вухом локоном
стелиться, крутиться
гостем непрошеним.
В травні досі є
прогулянки пішака
травинки в шкарпетках
долоні в кишенях.
2017-03-07 05:54 pm

(no subject)

Якщо я прагну спокою, варто переглянути своє ставлення, свої стосунки, свої дні й ночі, що пролітають під знаком "кінець усього".

Коли страшно, коли нудно, коли самотньо - кажуть, що це просто "життя". І коли на питання: що ти хочеш?, відповідаєш: "нічого", це теж звично. Адже поза тим у тебе все добре.
Мене лякає фраза "у мене все добре". Я кажу її, коли не можу пояснити, що ж не так з моїм світом.

Варто спокійно подумати ще раз. І ще раз. І знову, поки розгладяться зморшки часу, поки впишешся між "так треба" і "раптом захотілося", поки я не зможу чогось хотіти. Головне - не злякати себе тим, що робиш щось велетенське і серйозне:).
2017-03-06 12:58 pm

(no subject)

Будь правдою моєю
в сплетінні днів, сплетінні рук.
Коли щемлять прочитані слова,
це все тому,

що відчуваємо одне.
І з кожним видихом звільняють
кістки і м'язи, шкіру й кров,
і ти
ясний вогонь
у мене на долонях.